Category: 🌍 Спілкування та підтримка/общение и поддержка

Одні вважають: сурмама — виконавець медичного процесу.
Інші що без її тіла процес неможливий, отже вона має право ставити умови (від спілкування до стилю комунікації).
Де межа?

Дівчата, потрібен погляд з боку. Чоловік мене повністю підтримує, ходить зі мною на огляди, морально поруч. Але свекруха категорично проти і постійно натякає, що “я роблю щось не те”. Через це вдома періодично напружена атмосфера.
Ми живемо окремо, але все одно неприємно. Як вам вдається тримати дистанцію від чужої думки?

Всім привіт. Пишу, бо трохи болить всередині. Розповіла найкращій подрузі про участь у програмі, бо не хотіла брехати. Спочатку вона сказала, що “це дивно, але твоя справа”, а потім почала рідше писати, уникати зустрічей. Зараз майже не спілкуємось.
Не знаю, чи це через програму, чи я собі накручую. У когось було щось подібне?

Вже третій тиждень їм одну й ту ж страву на обід. Гречка і курка. Раніше терпіти не могла гречку, а тепер це найсмачніше в світі. Все інше здається зайвим. Це просто фаза чи мені тепер з цим жити.

Це моя друга програма як сурмами. Перший раз все пройшло добре, але зараз страх сильніший. Думаю про пологи, про відповідальність, про те, що щось може піти не так. Розумом розумію, що досвід є, але тривога нікуди не дівається.

Я сурмама, зараз середина вагітності. Фізично все добре, аналізи нормальні, лікар задоволений. Але останнім часом ловлю себе на тому, що стає важко всередині. Без конкретної причини. Можу сидіти і думати про все одразу. Чи було у вас таке і як ви з цим справлялись.

Дівчата, пишу чесно, бо більше ні з ким.
Йду в сурматеринство вперше, протокол ще не почався.
І раптом накриває страх: а якщо я емоційно не зможу віддати дитину?
Розумію головою, що вона не моя, але думки не відпускають.
Чи були у вас такі сумніви ДО початку?

Дівчата, не знаю, як жити сьогодні…
ХГЧ був маленький, але хоч щось. А сьогодні — впав. І я наче знову в тій самій точці, де була минулого року. Мені здається, що всередині немає сил починати знову. Всі кажуть: “не здавайся”, “у всіх буває”, але я вже просто втомилась. Не шукаю порад, хочу просто почути тих, хто переживав таке і потім зміг знайти сили рухатися далі. Як ви піднімались після таких новин?

Привіт усім
Хочу просто виговоритися. Уже третій місяць ходжу по лікарях, здаю аналізи, роблю УЗД, і таке відчуття, ніби живу в цьому процесі 24/7. Дуже втомилась морально. Чи було у вас так? Як ви справлялися з виснаженням і постійною невизначеністю? Може є якісь свої маленькі лайфхаки, що допомагали не злетіти з котушок?

Девочки, привет!
Начинаю подготовку к своему первому протоколу ЭКО, уже голова кругом. Столько анализов, витамины, диеты… Скажите, вы реально всё это соблюдали до буквы? Или можно чуть проще?

А ещё ужасно боюсь пункции. Расскажите, это действительно так больно, как пишут? Или я себя накручиваю?