Category: 🌍 Спілкування та підтримка/общение и поддержка

Про це майже не пишуть, але побут під час програми це окрема тема. Постійні поїздки, черги, аналізи зранку, потім додому і ще домашні справи. Відчуття, що живеш між лікарнею і кухнею. А коли кажеш, що втомилась, чуєш у відповідь, що ти ж знала, на що йшла.

Продовжу історії.))))
Найдивніша порада, яку я отримала, це навіть не про їжу чи прикмети. Мені сказали не думай що тобі важко. Мовляв раніше жінки в полі народжували і нічого. І от це реально боляче. Бо вагітність це не конкурс на витривалість. Чому досі так люблять знецінювати?

Девочки, а какой самый странный совет вам давали во время беременности? Мне сказали не поднимать руки вверх, потому что ребенок задохнется. Потом сказали не фотографировать живот, потому что перетяну судьбу. И еще любимое не думай о плохом, а то притянешь. Особенно смешно это слышать, когда тебе каждый день напоминают о страхах.

Всю беременность слышу от родственников миллион запретов.Нельзя стричься. Нельзя вязать. Нельзя заранее выбирать имя. Нельзя покупать вещи. Чем больше слушаю, тем больше раздражает.Но в голове всё равно сидит червячок сомнений.Кто как к этому относится? Вы соблюдали такие “правила”?

Ніколи не була забобонною людиною.Але з початком вагітності ловлю себе на тому, що уникаю говорити наперед, не показую нічого чужим, не хочу купувати речі завчасно.
Розумію, що це більше про тривогу, ніж про магію.
Але спокійніше, коли “дотримуюсь правил”.У вас так було, чи це я одна накручуюсь?

Я сурмама. Друга програма.
І сьогодні вперше за довгий час зловила себе на тому, що мені просто важко.

Не фізично навіть. Морально.
Коли всі навколо думають, що ти “о, молодець, героїня, ще й гроші заробляєш”.
А ніхто не бачить, скільки в тобі тривоги, скільки відповідальності, скільки страху щось зробити не так.

Я не шкодую. Я свідомо на це пішла.
Але іноді хочеться не бути сильною сурмамою, а просто звичайною жінкою, якій можна сказати “мені важко” і не отримати у відповідь лекцію.

Останнім часом все частіше чую від знайомих, що сурматеринство це «аморально» і «продаж тіла».
Мене це болить, бо я знаю, скільком сім’ям це дає шанс. Чому люди так легко засуджують те, чого не розуміють?
Це реально допомога, чи все ж є в цьому щось неправильне?

Зіткнувся з дивною реакцією від знайомих. Коли дізналися, що я був донором, почалося:
“Тобі що, грошей не вистачає?”
“А раптом у тебе потім купа дітей знайде тебе?”
“А це взагалі законно?”
Чомусь донорство яйцеклітин сприймають спокійніше, а чоловіче донорство ніби щось стидне.
Хоча по факту — це така сама допомога людям, які не можуть мати дітей.
Цікаво, звідки ця стигма і чи стикався хтось із подібним.

Ніколи не думав, що це торкнеться психології, але от вже кілька місяців після участі в програмі іноді ловлю себе на думці: десь може рости моя біологічна дитина.
Розумом все окей, це була домовленість, я усвідомлював умови.
Але іноді накриває дивне відчуття відповідальності за когось, кого я ніколи не побачу.
Це у мене одного так?
Чи це нормально для донорів?

Я донор уже другий рік. Програми офіційні, через клініку, все анонімно.
Але тепер у мене з’явилися серйозні стосунки, і я все частіше думаю: а чи варто їй про це говорити?
З одного боку, це мій вибір і це було до неї.
З іншого — раптом для неї це буде принципово?
Не хочу будувати стосунки на недомовках, але і втратити людину страшно.
Цікаво почути думку інших донорів або дівчат, які були в подібній ситуації.