Я погодилася стати сурогатною мамою, але мовчу від близьких

Ніхто з моєї родини не знає, що я підписала договір на сурогатне материнство. Бо я впевнена, що мене засудять. Вони скажуть, що це неправильноАле ж я роблю добру справу і при цьому зможу забезпечити своїх дітей. Інколи думаю: а може, я дійсно роблю щось погане?..

Порадьте, що робити

Всім доброго дня!
Мені запропонували стати сурогатною мамою для пари з-за кордону. З одного боку, я хочу допомогти, тим більше, що в самої є діти і я знаю, яке це щастя. З іншого трохи страшно: нова країна, інші люди, юридичні моменти. Як ви вирішувалися на цей крок? Що порадите перевірити, щоб потім не шкодувати?

Ми тут одна команда!

Я читаю історії тут і відчуваю, наскільки ми всі сильні. І донори, і сурмами кожна з нас робить щось дуже важливе. Якщо комусь важко чи страшно — знайте, ви не самі. Ми тут, щоб підтримувати одна одну.

Співбатьки

Чому донорів яйцеклітин і сперми майже ніхто не вважає “співбатьками”? Дитина ж генетично їхня. Виходить парадокс: людина віддала свій генетичний матеріал, а її існування офіційно «не рахують». Це нормально чи лицемірство?

Донорство — благодійність чи продаж власного тіла?

Ми всі робимо вигляд, що донори допомагають парам “із доброти серця”. Але якщо чесно — більшість іде туди заради грошей. То може перестати лицемірити й називати речі своїми іменами: донорство — це бізнес. Чи ви вважаєте інакше?

Чи готові ви, що ваша генетична дитина захоче вас знайти?

Уявіть: через 20 років хтось постукає у ваші двері і скаже, що він — ваша дитина від донорства. Ви б зраділи чи злякались? Чи морально приховувати інформацію про донора від дитини? Або ж навпаки — кожна дитина має право знати своїх біологічних батьків?

Анонімність чи реклама:?

Часто чую, що донор яйцеклітин чи сперми може залишитися повністю анонімним. Але ж є ДНК-тести, соцмережі, бази даних… Чи не вийде так, що через 10–15 років хтось зможе знайти мене, навіть якщо я цього не хочу? Що думаєте: чи існує справжня анонімність, чи це просто красива реклама?