Category: 🌍 Спілкування та підтримка/общение и поддержка

Останнім часом ловлю себе на думці, що ніби живу між етапами.Наче все обертається навколо програми, а інше життя трохи відходить на другий план.Іноді це виснажує.Було у вас таке відчуття?

Зіткнулась з тим, що не всі близькі готові прийняти цей шлях.Хтось прямо говорить, що не розуміє, хтось мовчить, але видно по реакції.І це, чесно, іноді ранить більше, ніж сам процес.Було у когось таке? Як ви це переживали?

Девочки, честно… чем ближе к следующему этапу, тем больше появляется страха.

Вроде всё делаешь правильно, следуешь рекомендациям, но внутри постоянно сидит мысль «а вдруг не получится».

И этот страх никуда не уходит.

Как вы с этим справлялись?

Буває так, що в один день відчуваєш радість і натхнення.А в інший — просто втому від усього процесу.І це нормально, але іноді дивно усвідомлювати.Що можна відчувати абсолютно різні емоції одночасно.

Думала, що все буде чітко і по плану.А по факту постійно щось змінюється.Дати переносяться, щось додається, щось відкладається.І доводиться просто підлаштовуватись.

Девочки, признавайтесь, кто сколько раз в день гуглит свои симптомы?

Иногда зайдёшь «просто посмотреть» и через 10 минут уже думаешь, что у тебя всё сразу

Как вы себя останавливаете?

Чи одразу казали, що берете участь у програмі сурогатного материнства, чи тримали це в секреті?Бо я поки не впевнена, як правильно зробити.

Дівчата, цікаво почути ваш досвід. Чи відчули ви, що після участі в програмі сурогатного материнства щось змінилось у вас всередині або в житті загалом?Бо мені здається, що це точно не той досвід, після якого залишаєшся «як раніше».

А если донор потом пожалеет?

Чесно, досі не можу відійти.Все вже було готово до переносу, і в останній момент програму зупинили. Без нормального пояснення.
Було у когось таке? Як ви це пережили?