Чи нормально, що після програм з’являється дивне відчуття всередині
Ніколи не думав, що це торкнеться психології, але от вже кілька місяців після участі в програмі іноді ловлю себе на думці: десь може рости моя біологічна дитина.
Розумом все окей, це була домовленість, я усвідомлював умови.
Але іноді накриває дивне відчуття відповідальності за когось, кого я ніколи не побачу.
Це у мене одного так?
Чи це нормально для донорів?
Comments
Это нормально. Психика просто перерабатывает факт.
А ви не шкодуєте, що взагалі пішли в донорство?
Иногда жалею, иногда нет. Очень противоречивое ощущение.
Я донор 5 років. Спочатку думав про це постійно, зараз майже ні.
А вы не боитесь, что потом захотите найти этих детей?
Юридично це неможливо, і я це прийняв ще на старті.
Add a Comment
Please log in to comment.